Напередодні Дня пам’яті та примирення згадаймо добрим словом першого директора нашого навчального закладу, ветерана Другої світової війни, інваліда війни І групи П. Ф. ОСТРОВСЬКОГО (1926-2018)
Петро Федорович Островський народився 11 травня 1926 року в м. Пирятин Полтавської області. Закінчив історико-філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г.Короленка. На посаді директора тодішньої Конотопської школи-інтернату №1 перебував з моменту її відкриття у 1963 році до 1970 року. Займався підбором педагогічного колективу, створенням матеріально-технічної бази, облаштуванням пришкільної території, налагодив тісний зв’язок з побратимами з м. Мездра (Болгарія). Як безпосередній учасник війни, надавав велике значення патріотичному вихованню учнів. Зарекомендував себе як принциповий, порядний, вольовий керівник, який ще у 60-і роки минулого століття сповідував принципи гуманістичної педагогіки.
Про свою юність, опалену війною, наш перший директор згадував так: “У буремному 1944–му році, у неповні вісімнадять, мене разом з іншими необстріляними щигликами призвали до лав Червоної Армії. Воював у 1804-му окремому зенітному артилерійському полку малокаліберної зенітної артилерії. Ніколи не забути жахів післяблокадного Ленінграду. Зруйновані будівлі, завмерлі трамваї, забиті хрест-навхрест магазини й найстрашніше – змарнілі, зі згаслими очима, майже прозорі від голоду люди, схожі на тіні… Добре пам’ятаю 9 травня 1945 року. Щойно ми прилягли відпочити після тригодинного чергування, як нас підняли за сигналом тривоги… Забігає командир, сльози течуть по неголених щоках: «Хлопці! Війна закінчилася! Пе-ре-мо-га!!!» Що тут почалося! Ми на радощах почали з усіх гармат палити… Це була найщасливіша мить мого життя!..”
За бойові заслуги П.Ф. Островський був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ст., орденом Мужності, двадцятьма двома медалями. У Червоній Армії йому довелося служити до вересня 1950 року – за ретельними підрахунками ветерана – 6 років 7 місяців і 2 дні…
Після довгоочікуваної демобілізації були курси водіїв, вечірня школа, навчання спочатку у Ніжинському, потім Полтавському педагогічному інституті. Як і більшість однокурсників-фронтовиків, всі п’ять студентських років виходив у військовій формі і солдатських чоботах…
У нашому навчальному закладі Петро Федорович був частим і бажаним гостем майже до останніх своїх днів. «Відвідуючи рідну школу, – зізнавався він, – я безмежно щасливий з того, що справа мого життя гідно продовжується… Найголовніше – на кожному кроці я бачу сяючі оченята та радісні посмішки дітлахів…»
У березні 2018 року на 92-му році життя земний шлях нашого першого директора завершився… Але недарма говорять, що людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. Для всіх, хто знав Петра Федоровича Островського – його рідних, друзів, знайомих, колег – він був та залишається взірцем справжньої Людини, справжнього Учителя, справжнього Воїна…
